ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ

Анотація

Історичні передумови виникнення циркулярної економіки пов’язані з дискусіями, викликаними роботами таких науковців, як Томас Мальтус та Генрі Джордж («Прогрес і бідність»), які висвітлили питання дефіциту та бідності та визначили роль інновацій в циклах економічного зростання та депресії.

Ідеї про циркулярність почали з’являтися в есе Кеннета Боулдінга «Економіка майбутнього космічного корабля Земля» (1966), пропозиції Стахеля та Реда-Малві щодо економіки замкнутого циклу з’явились в 1976 році.

Фон Берталанфі (біолог-теоретик) висунув гіпотезу, що організація є складовою організму і, таким чином, є концепцією для вивчення  теоретичною біологією. Говард Т. Одум (1996) ввів концепції зворотного зв'язку та циклів в екології. Герман Дейлі (засновник екологічної економіки) ввів ідею про те, що розмір економічної системи обмежений розміром екосистеми. Стахель і Редей-Малві (1976) також бачать циркулярну економіку як засіб вирішення «соціальної проблеми» непристосованих працівників, тобто того факту, що навіть якщо в промисловому виробництві у 1960-70-х роках у Франції було найнято більше некваліфікованої робочої сили, люди не хотіли цих робочих місць, промисловість все більше наймала іммігрантів, а безробіття зросло. Термін «циркулярна економіка» почав використовуватися в 1990-х роках (походить від екологічної економіки та промислової екології та все більше залучає дослідження бізнесу та менеджменту).

Фонд Еллен Макартур та їхня перша доповідь «Назустріч циркулярній економіці» дали нам визначення вперше: циркулярна економіка – промислова система, яка є відновлювальною або регенеративною за наміром і задумом. Він замінює концепцію «закінчення терміну служби» на відновлення, переходить до використання відновлюваної енергії, виключає використання токсичних хімікатів, які перешкоджають повторному використанню, і спрямований на усунення відходів завдяки чудовому дизайну матеріалів, продуктів, систем , і в рамках цієї бізнес-моделі [1,2].

Суб’єкти, котрі задіяні у різних ланцюгах циркулярної економіки, можна розділити на уряд, бізнес і громадянське суспільство або ГО на місцевому, національному та наднаціональному рівнях. Ці суб’єкти мають різні рівні впливу та можуть мати спільні чи суперечливі інтереси. У таблиці 1 представлені міжнародні зацікавлені сторони в схемах ремонту, реконструкції, переробки та спалювання.

Таблиця 1. Суб’єкти, залучені до багатьох циклів циркулярної економіки [3].

Бізнес

Уряд

ГО

Цикл ремонту та повторного використання

Малий бізнес, торговці вживаними товарами.

Місцева влада переважно

ГО на місцевому та національному рівнях, кілька міжнародних ГО, таких як GAIA.

Цикл реконструкції

Приватні компанії середнього розміру

Місцеві, національні органи влади

Місцеві та національні ГО, що сприяють реконструкції

Цикл переробки (формальний)

Великі корпорації, які мають угоди з офіційними переробниками.

Місцеві, національні та наднаціональні органи влади, такі як ООН, ЄС

ГО такі як Всесвітній економічний форум, EMF

Цикл переробки (неформальний)

Невеликі неформальні переробники.

Місцеві та національні уряди.

ГО на місцевому та національному рівнях на додаток до декількох міжнародних ГО.

Цикл спалювання

Компанії з утилізації відходів, які стягують плату за спалені відходи для виробництва електроенергії або зменшення обсягу відходів

Місцеві, національні та наднаціональні органи влади, такі як ООН, ЄС

ГО такі як Всесвітній економічний форум, EMF

Наприклад, Всесвітній економічний форум, який представляє транснаціональні компанії, співпрацює з Організацією Об’єднаних Націй, Європейським Союзом (уряди) та Фондом Еллен Макартур (ГО) [1, 2], щоб просувати ідею циркулярної економіки. Ще один підхід до циркулярної економіки, який передбачає залучення неформального сектору до ремонту та переробки на місцевому рівні, полягає в альянсі місцевих національних ГО та міжнародних ГО.

Очевидно, що існує потреба краще зрозуміти динаміку всередині схем, а також те, як вони взаємодіють із політичним ландшафтом. Концептуальна основа, представлена в [3], підкреслює, як циркулярна економіка має виміри на місцевому, національному та наднаціональному рівнях через потік сировини, продуктів і утворення відходів усередині країни та між країнами через експорт та імпорт.

У той час як домінує технологія та приватний підхід до циркулярної економіки, з’являються нові моделі організації щодо поводження з відходами, місцевих громад і груп активістів, які можуть забезпечити поводження з відходами та переробку без шкоди для якості навколишнього середовища та здоров’я [4] (таблиця 2).

Таблиця 2. Динаміка наративів [4].

Рівень

Синергія між рівнями

Конфлікти між рівнями

Наднаціональний

Великі корпорації як драйвери для закриття матеріальних циклів

Неспроможність моделей неформального сектору закривати матеріальні цикли

Національний

Технології як рушійна сила переходу до циркулярної  економіки

Робота неформального сектора є екологічно небезпечною та не відповідає нормам праці

Місцевий

Відмова від державних моделей

Дискредитація децентралізованих моделей, заснованих на інноваціях у неформальному секторі

Науковці у своїх дослідженнях оцінили розмір і потенціал циркулярної економіки в різних галузях промисловості по всьому світу. Основні та видатні дослідження включають:

1. Китайська асоціація циркулярної економіки: заощадження в Китаї в 2015 році склало 293 мільярди доларів;
2. Комісія ЄС: 600 мільярдів доларів чистої економії для компаній ЄС і до двох мільйонів робочих місць до 2030 року;
3. Фонд Еллен Макартур: 630 мільярдів доларів до 2025 року в ЄС і 700 мільярдів доларів економії матеріальних витрат;
4. Програма дій щодо відходів і ресурсів (Велика Британія): економія 400 мільярдів доларів і 160 000 робочих місць для 27 країн ЄС до 2020 року;
5. Департамент навколишнього середовища, продовольства та сільського господарства Великобританії: 63 мільярди доларів на рік економії;
6. Нідерландська організація прикладних наукових досліджень: $7,3 млрд і 54 000 робочих місць для голландської економіки.

Пітер Лейсі [5] змоделював поведінку світової економіку до 2050 року та виявив, що існує значна загроза, якщо поточні моделі виробництва та споживання продовжуватимуть спричиняти виснаження ресурсів і надмірний попит, то до 2030 року відбудуться перебої з поставками, зростання цін і нестабільність, а це в свою чергу призведе до зростання витрат в світовій економіці від 3 до 6 трильйонів доларів. До 2050 року  витрати зростуть десь від 10 до 40 трильйонів доларів США, причому верхня межа діапазону є найгіршим сценарієм, який включає значний дефіцит критично важливих енергетичних ресурсів і матеріалів, а також брак недорогих замінників [5].

Політика відіграє вирішальну роль у зростанні ринків циркулярної економіки. У багатьох випадках це важливий інструмент. Політика може стимулювати необхідний мінімальний набір і практики, створюючи ринкову структуру, яка поєднує в собі три елементи: фінансові стимули для компаній, щоб віддати перевагу продуктивності ресурсів; регулювання щодо запобігання утворенню відходів; а також інформаційна інфраструктура, яка сприяє циркулярним потокам ресурсів.